Логопедичний сайт

Ринолалія

Ле_ся — Thu, 14 Aug 2014 12:12:58 GMT

Ринолалія – порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого аппарату. При ринолалії артикуляція звукі відрізняється від норми. Так, при нормальній фонації у дитини під час вимови усіх (крім носових) звуків мовлення, відбувається відділення носоглоточної та носової порожнин від глоточної та ротової. Під час мовлення м'яке піднебіння безперервно опускається та піднімається на різну висоту в залежності від звуків, що вимовляються та швидкості мовлення. При порушенні функцій піднебінно-глоткового зімкнення зявляється специфічний для ринолалії носовий відтінок мовлення. В залежності від характеру порушення функції піднебінно-глоточного зімкнення виділяють різні форми ринолалії: відкриту, закриту та змішану. Відкрита ринолалія. Для нормальної фонації характерна наявність затвору між ротовою та носовою порожнинами, коли голосова вібрація проходить тільки через ротову порожнину. Якщо ж між ротовою та носовою порожниною розподіл неповний, тоді вібруючий звук проходить також і в носову порожнину. В результаті порушення перепони між ротовою та носовою порожниною збільшується голосовий резонанс. При цьому змінюється тембр звуків, особливо голосних. Найбільш помітно змінюється тембр голосних звуків і та у, при артикуляції яких ротова порожнина більш вузька. Менш назально звучать голосні звуки е та о, ще менше порушений голосний а. Крім тембру голосних звуків, при відкритій ринолалії порушується тембр деяких приголосних. При вимові шиплячих звуків та фрикативних ф, в, х додається хриплуватий звук, що виникає у носовій порожнині. Вибухові звуки п, б, д, т, к, г, а також сонори л та р звучать неясно, тому що у ротовій порожнині не може утворитися повітряний тиск, необхідний для їх чіткої вимови. Відкрита ринолалія може бути органічною та функціональною. Органічна ринолалія буває вродженою (розщелина м'якого та твердого піднебіння) та набутою (утворюється при травмі ротової та носової порожнини або в результаті набутого паралічу м'якого піднебіння). Одна з функціональних форм – звична відкрита ринолалія, яка спостерігається після великих аденоїдних розрощувань, виникає в результаті тривалого обмеження рухливості м'якого піднебіння. Закрита ринолалія. Закрита ринолалія характеризується зниженим фізіологічним носовим резонатором під час вимови звуків мовлення. Найбільш сильний резонанс в нормі спостерігається при вимові носових м, м', н, н. В процесі артикуляції цих звуків носоглоточний затвор залишається відкритим та повітря проходить до носової порожнини. Якщо ж носовий резонанс відсутній, ці фонеми звучать як ротові б, б', д, д'. Крім вимови носових приголосних звуків при закритій ринолалії порушується вимова голосних, вона набуває неприроднього відтінку. Причинами закритої ринололії частіше за все є органічні порушення в носовому просторі або функціональні порушення піднебінно-глоточного зімкнення. Органічні порушення бувають викликані хворобливими явищами , в результаті яких зменшується проходимість носа та ускладнюється носове дихання. Передня закрита ринолалія виникає при хронічній гіпертрофії слизистої носа, головним чином задніх відділів нижніх раковин, при поліпах у носовій порожнині, при викривленні носової перегородки та при пухлинах носової порожнини. Задня закрита ринолалія у дітей частіше за все є наслідком великих аденоїдних розрощувань, іноді носоглоточних поліпів, фіброми або інших носоглоточних пухлин. Функціональна закрита ринолалія зустрічається у дітей часто, але не завжди правильно розпізнається. Вона характеризується тим, що виникає при нормальній проходимості носової порожнини та непорушеному носовому диханні. При функціональній закритій ринолалії тембр носових та голосних звуків може бути порушений більше, ніж при органічній. Причина в тому, що м'яке піднебіння при фонації та вимові носових звуків піднімається вище норми та закриває звуковим хвилям доступ до носоглотки. Змішана ринолалія. Коли спостерігається поєднання носової непроходимості з недостатністю піднебінно-глоткового зімкнення. Причини ринолалії • мозкові крововоливи, черепно-мозкові травми • укорочене м'яке піднебіння • відсутність маленького язичка, укорочений або роздвоєний м'який язичок • поліпи, аденоїди, пухлини, вискривлення носової перегородки, гіпертрофія слизистой носа, травми піднебіння, наслідки операцій і хвороб (рубці) • розщелини піднебіння і губи • порушення процесів дихання, опущене м'яке піднебіння, наслідування гнусавого мовлення оточуючих, хвороби євстахієвої труби Логопедична робота з дитиною ринолаліком залежить від форми ринолалії. Але є спільні задачі, які повинен ставити перед собою логопед працюючи з дитиною з такою вадою мовлення. • Нормалізація ротового видиху, тобто відпрацювання подовженого повітряного струменю при вимові усіх звуків мови крім носових • Відпрацювання правильної артикуляції всіх звуків мови • Усунення назального відтінку голосу • Виховання навичок диференціації звуків з метою попередження дефектів звукового аналізу • Нормалізація просодичної сторони мовлення • Автоматизація набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні

АУТИЗМ? А ЩО ЦЕ ТАКЕ?

Ле_ся — Wed, 30 Jul 2014 17:21:49 GMT

АУТИЗМ? А ЩО ЦЕ ТАКЕ? Згідно зі статистикою, діагноз «аутизм» трапляється досить часто: один випадок на 100-160 дітей. Про те, як визначити, чи ваша дитина не захворіла на цю недугу, як правильно її лікувати та яка доля на неї чекає, для читачів «ДУ» розповіли координатор програми психічного здоров'я ВООЗ Ігор Марценковський і старший науковий працівник українського Інституту психіатрії Яна Бікшаєва. Аутизм належить до групи загальних порушень розвитку. Тобто деякі сфери дитячої психіки розвиваються відповідно до віку дитини, нерідко навіть із випередженням, а декотрі - різко уповільнюються. До таких загальмованих сфер належать сфера комунікації (особливо мовне спілкування, здатність адекватно сприймати дійсність, віддзеркалювати соціальні ситуації й реагувати на них). Адже дитина-аутист не завжди є розумово відсталою. Вона немов «річ у собі». - Найчастіше батьки починають помічати проблеми дитини у віці 2-2,5 років,- розповідає Ігор Марценковский.- Наприклад, дитина не розмовляє, або не сприймає материнську мову. Спочатку батьки звертаються до лор-лікарів або сурдологів, оскільки вважають, що дитина має вади слуху. Через те, що маля не розуміє зверненої до нього мови, не спілкується з ровесниками, не розуміє певних соціальних ситуацій і не реагує на них, вторинно страждає інтелект. Причому дуже своєрідно - якщо дитина щось знає і розуміє, вона не може ці знання застосувати. Батьки зауважують, що хвора дитина до року була крикливою, постійно ставала навшпиньки, струшувала кистями рук. Дитина реагує на шум, але ігнорує звернені до неї слова. У дитини не формується прив'язаність до батьків. Вона не бавиться зі своїми однолітками, а гра із забавками - завжди маніпулятивна (наприклад, катати машинку зі сторони в сторону), сюжетної, рольової гри від них домогтися неможливо. Коли батьки звертаються до невролога, їм зазвичай кажуть, що це легке неврологічне порушення. Та якщо дитина перестає розуміти звернену до неї мову, починається затримка психо-мовленнєвого розвитку, варто звернутися до психіатра. За медичними критеріями, діагноз «аутизм» ставлять, починаючи з трирічного віку. Діти, що не досягли трьох років, згідно з усталеним порядком відвідують невролога. - Проблема загальних порушень розвитку - це проблема дуже ранньої діагностики,- розповідає Яна Бікшаєва.- Оптимальний варіант - два роки, три роки - і це терпимо. Якщо ці діти проходять своєчасну реабілітацію, то 80 відсотків з них уникають захворювання. Вони розвиваються практично як здорові, мають ті ж можливості в житті, що й решта. У нас діагностика набагато пізніша. Трапляються й такі випадки (особливо, якщо йдеться про периферію), коли лікар каже: «Ага, хлопчик (найбільше до цієї хвороби схильні хлопчики. - Авт.) до трьох років не говорить? Не страшно, почекайте до п'яти». І от звертаються до психіатра батьки дитини, якій до школи лишилось, у найкращому випадку, півроку-рік. А пізня діагностика значно ускладнює можливість надання і соціальної, і реабілітаційної медичної допомоги. Ранню діагностику мають проводити спеціально навчені педіатри чи дитячі неврологи. Якщо говорити про поширеність цієї хвороби, то фахівці зазначають, що статистиці довіряти важко. Чому? Значна частка випадків не діагностується. Багато хворих дітей не перебуває на обліку в психіатра. Часто батьки сподіваються, що проблему вдасться вирішити, так би мовити, власними силами. У реальній системі психіатричної допомоги дітям, як і в системі медико-соціального обслуговування хворих дітей, є чимало суттєвих проблем. Наприклад, взята на облік дитина з подібним діагнозом практично не матиме можливості потрапити до звичайної школи. Школи таких дітей «відфутболюють». Дитина, яка стоїть на обліку в психіатра і має проблеми, змушена йти до школи з висновками медико-педагогічної комісії. Остання обирає форму та місце навчання дитини. Де-юре комісія має виконувати винятково рекомендаційну функцію, а де-факто перебирає на себе юридичні повноваження. Тобто якщо медико-педагогічна комісія визначає, що це має бути допоміжна форма навчання, то таку дитину вже неможливо навчати за програмою для масових шкіл. Ще одна проблема - немає державних реабілітаційних центрів для таких дітей. Лікування аутизму - це насамперед реабілітація за спеціальною програмою навчання. Нормальна дитина розвивається «автоматично», а дитину із загальним порушенням розвитку на кожному етапі потрібно підштовхувати та спрямовувати за допомогою спеціальних вправ. Одна з причин, чому батьки не поспішають ставити свою дитину на облік, полягає в тому, що для лікування розладів, про які йдеться, потрібні сучасні лікарські засоби. І ледве не всі ці ліки не зареєстровані в Україні, а зареєстровані - надто дорогі. Вірогідність того, що цими препаратами забезпечуватимуть безоплатно - надзвичайно мала. Ну, а для того, щоб купувати ці ліки, зовсім не обов'язково стояти на обліку в психдиспансері. Викликає занепокоєння й низький рівень підготовки фахівців у сфері психіатрії, бракує вузьких спеціалістів. Наприклад, в Україні взагалі немає такої спеціальності, як дитяча психотерапія, а також спеціалістів, які б займалися дитячою психіатричною реабілітацією. Не визначено навіть, хто це має бути - спеціально навчені медичні сестри чи соціальні працівники, психологи, дефектологи. З дитячими психіатрами теж є чимало проблем. Два роки тому Міністерство охорони здоров'я взагалі вдалося до спроби ліквідувати спеціальність «дитяча психіатрія». Потім її начебто відновили... - Дуже часто,- каже Ігор Марценковський,- аутизм спостерігається не як поодиноке захворювання, його супроводжують інші психічні розлади - гіперактивність й неможливість сконцентрувати увагу. У лікуванні не можна обійтись без медикаментозної терапії. На Заході основою такої терапії є препарати, що називаються психостимуляторами. Але згідно з нашим законодавством більшість з них визнано... наркотиками. Вони не доступні навіть для дітей, яким життєво необхідні. Характерно, що в Європі серед маленьких пацієнтів психіатрів діти з гіперактивністю становлять 30 відсотків. А от у нас взагалі немає лікарів, які б цікавилися цією проблемою. Діагноз не ідентифіковано, отже, й ліки не потрібні, бо лікувати... нема чого. Останнім часом дехто з лікарів працює з такими дітьми. Вони й інформують батьків. Можливо, коли число сімей, де є такі хворі, сягне критичної маси, у чиновників відкриються очі на проблему. Поки що ситуація така: психіатрична система сама собою, а хворі діти - самі собою, фактично полишені напризволяще. - Терапія насамперед полягає в навчанні дитини, у стимуляції її розвитку,- додає Яна Бікшаєва.- Аутисти абсолютно безпорадні в реальному соціальному середовищі. Потрібно змоделювати його поведінку в життєвих ситуаціях. Сприяти розвиткові дитини треба за допомогою спеціальних вправ. Перший етап - застосування техніки сенсорної інтеграції (спрямованої на відновлення відчуттів). Наступний - навчити дитину концентрувати свою увагу. Далі - домогтися, аби поведінка дитини була адекватною. І нарешті - навчання. На Заході аутисти живуть як повноправні члени суспільства, мають змогу працювати. У нашій країні вони позбавлені змоги жити повноцінно. Ми ніяк не можемо зрозуміти, що вони - такі самі люди, як і ми, просто живуть у власному світі, мають особливі потреби.

Алалія

Ле_ся — Mon, 14 Jul 2014 20:32:44 GMT

Сенсорна алалія обумовлена ураженням центрального відділу мовнослухового аналізатору. Сенсорну алалію характеризує важке недорозвинення сприйняття мовлення, і як наслідок недорозвинення власного мовлення дитини. Тобто при збереженному слуху дитина не оволодіває розумінням мовлення. При сенсорній алалії дитина погано розуміє, або ж не розуміє зовсім звернену мову. Тобто, дитина чує мовлення, але не може зрозуміти, що саме їй говорять. Таких дітей часто направляють на аудіограму (перевірку слуху), але вона підтверджує, що слух у дитини в нормі. Для того, щоб привернути увагу сенсорного алаліка, необхідно попасти в його поле зору, доторкнутися до нього, тобто використання лише звукового впливу на нього є недостатнім. Для таких дітей важливу роль відіграє конкретна ситуація. Так, у звичній домашній обстановці сенсорний алалік може бути спокійний, спостережливий, багато лепече. Тоді як в незнайомому місці він або стає сильно збудженим (стукає, кричить), або ж навпаки стає загальмованим. В деяких випадках сенсорний алалік розуміє деякі прості побутові слова, але достатньо вжити ці слова у розгорнутому реченні – і він вже не сприймає його. Чаcто у сенсорних алаліків відмічається єхолалія (автоматичне повторення слів, що вимовляються ким-небудь з його оточення), але такі автоматичні повторення не усвідомлюються і не закріплюються. Спроби викликати повторне вимовляння таких слів виявляються безрезультатними. Частіше за все замість відповіді на питання дитина повторює саме питання.
Сенсорна алалія зустрічається не часто. В більшості випадків зустрічається змішана форма алалії – сенсомоторна.

Моторна алалія обумовлена ураженням центрального відділу мовнорухового аналізатора. Дитина з моторною алалією відносно розуміє звернене мовлення, але її власне мовлення не розвивається. У дитини яка розуміє оточуючих та правильно сприймає їх, формується та розвивається самостійне мовлення. Тоді як дитина з моторною алалією не здатна відтворити те, що почула, вона не здатна відтворити артикуляційні устрої. Моторний алалік не може відтворити певну послідовність звуків у слові. У нього не формується образ звуку, та відповідно звуковий образ слова. Він не може знайти правильну послідовність звуків у слові та слів у реченні. Діти з моторною алалією можуть вимовляти одне й те саме слово по-різному. У таких дітей відмічаються великі труднощі в накопиченні словникового запасу, в оволодінні граматичною стороною мовлення, правильною звуковимовою та складовою структурою слова.
Причини алалії
Під час внутрішньоутробного розвитку:
• інтоксикації
• хронічні захворювання матері
• порушення кровообігу плодуПід час пологів:
• мозкові крововиливи, гематоми
• асфіксія
• пологові травми
У ранньому віці дитини:
• травми голови
• інфекційні захворювання ЦНС (менінгіт, менінгоенцефаліт)

Логопедична робота будується диференційовано при моторній та сенсорній алалії. Але, в обох випадках слід розпочинати її якомога раніше, тому що без допомоги кваліфікованого спеціаліста мовлення дитини формуватися не буде. Корекційна робота при алалії тривала та потребує систематичних занять та чіткого виконання домашніх завдань, тобто тісної співпраці батьків та логопеда. Батьки дитини-алаліка повинні дуже серйозно поставитися до логопедичних занять. Оскільки алалія є системним недорозвитком мовлення, то логопедична робота має охоплювати усі сторони мовлення:

• Розвиток слухової уваги
• Розвиток розуміння мовлення
• Розвиток звукової сторони мовлення
• Розвиток складової структури
• Розвиток просодики (темп, ритм, інтонація)
• Розвиток граматичної будови
• Накопичення словникового запасу
• Розвиток фразового мовлення
• Розвиток зв'язного мовлення

Алалія

Ле_ся — Sun, 13 Jul 2014 20:11:38 GMT

Алалія – тяжке порушення мовлення, відсутність або недорозвиток мовлення, яке виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Алалія – системний недорозвиток мовлення, при якому порушені усі його сторони (фонетико-фонематична, лексико-граматична, синтаксична). При алалії мовлення зовсім не розвивається або розвивається з грубими відхиленнями. В залежності від того, які мовленнєві центри були уражені, розрізняють сенсорну і моторну алалії.

Сенсорна алалія обумовлена ураженням центрального відділу мовнослухового аналізатору. Сенсорну алалію характеризує важке недорозвинення сприйняття мовлення, і як наслідок недорозвинення власного мовлення дитини. Тобто при збереженному слуху дитина не оволодіває розумінням мовлення. При сенсорній алалії дитина погано розуміє, або ж не розуміє зовсім звернену мову. Тобто, дитина чує мовлення, але не може зрозуміти, що саме їй говорять. Таких дітей часто направляють на аудіограму (перевірку слуху), але вона підтверджує, що слух у дитини в нормі. Для того, щоб привернути увагу сенсорного алаліка, необхідно попасти в його поле зору, доторкнутися до нього, тобто використання лише звукового впливу на нього є недостатнім. Для таких дітей важливу роль відіграє конкретна ситуація. Так, у звичній домашній обстановці сенсорний алалік може бути спокійний, спостережливий, багато лепече. Тоді як в незнайомому місці він або стає сильно збудженим (стукає, кричить), або ж навпаки стає загальмованим. В деяких випадках сенсорний алалік розуміє деякі прості побутові слова, але достатньо вжити ці слова у розгорнутому реченні – і він вже не сприймає його. Чаcто у сенсорних алаліків відмічається єхолалія (автоматичне повторення слів, що вимовляються ким-небудь з його оточення), але такі автоматичні повторення не усвідомлюються і не закріплюються. Спроби викликати повторне вимовляння таких слів виявляються безрезультатними. Частіше за все замість відповіді на питання дитина повторює саме питання.
Сенсорна алалія зустрічається не часто. В більшості випадків зустрічається змішана форма алалії – сенсомоторна.

Моторна алалія обумовлена ураженням центрального відділу мовнорухового аналізатора. Дитина з моторною алалією відносно розуміє звернене мовлення, але її власне мовлення не розвивається. У дитини яка розуміє оточуючих та правильно сприймає їх, формується та розвивається самостійне мовлення. Тоді як дитина з моторною алалією не здатна відтворити те, що почула, вона не здатна відтворити артикуляційні устрої. Моторний алалік не може відтворити певну послідовність звуків у слові. У нього не формується образ звуку, та відповідно звуковий образ слова. Він не може знайти правильну послідовність звуків у слові та слів у реченні. Діти з моторною алалією можуть вимовляти одне й те саме слово по-різному. У таких дітей відмічаються великі труднощі в накопиченні словникового запасу, в оволодінні граматичною стороною мовлення, правильною звуковимовою та складовою структурою слова.
Причини алалії
Під час внутрішньоутробного розвитку:
• інтоксикації
• хронічні захворювання матері
• порушення кровообігу плодуПід час пологів:
• мозкові крововиливи, гематоми
• асфіксія
• пологові травми
У ранньому віці дитини:
• травми голови
• інфекційні захворювання ЦНС (менінгіт, менінгоенцефаліт)

Логопедична робота будується диференційовано при моторній та сенсорній алалії. Але, в обох випадках слід розпочинати її якомога раніше, тому що без допомоги кваліфікованого спеціаліста мовлення дитини формуватися не буде. Корекційна робота при алалії тривала та потребує систематичних занять та чіткого виконання домашніх завдань, тобто тісної співпраці батьків та логопеда. Батьки дитини-алаліка повинні дуже серйозно поставитися до логопедичних занять. Оскільки алалія є системним недорозвитком мовлення, то логопедична робота має охоплювати усі сторони мовлення:

• Розвиток слухової уваги
• Розвиток розуміння мовлення
• Розвиток звукової сторони мовлення
• Розвиток складової структури
• Розвиток просодики (темп, ритм, інтонація)
• Розвиток граматичної будови
• Накопичення словникового запасу
• Розвиток фразового мовлення
• Розвиток зв'язного мовлення